І ЗА ВІТЧИЗНУ ТИ СТОЯВ ВІДВАЖНО.
І ЗБРОЮ У РУКАХ СОЇХ ТРИМАВ.
Хоч інколи тобі і було страшно,
у Бога завжди волі ти благав.

У дома в тебе є кохана й діти.
І ти про них, солдате, пам’ятав.
І завжди в пам’яті в них буде майоріти
як ти країну їхню захищав.

А пам’ятаєш, як там було страшно?
І як під кулями, солдате, ти стояв?
І як той страх тобі все серце краяв?
Та Україну ти не забував!

І як кохана в дома без зупинку,
молилася лиш Богу одному,
щоб врятував і спас її кровинку,
щоб кулі всі ворожі відвернув.

Та ангели вже будуть цілувати,
і руки ніжні вже не обіймуть.
Та ти, солдате, маєш пам’ятати:
що в дома тебе люблять й досі ждуть!

Автор вірша - учениця 10-А класу, Вовк Оля.

*************************

Сторінка із «Книги пам’яті» про воїна АТО Лущика Віктора Федоровича,

молодшого сержанта 24-механізованої бригади 2-батальону 4 роти.

Падала зоря з неба за моря,

І життя як мить ,більше не болить,

Але часу літ - не зітре їх слід,

Скільки їх таких - живих…

Їх багато…

Герої дивляться очима - зорями на нас із небес,журавлями пролітають над нами,вони-самого неба діти. Їхнє тепло ми відчуваємо скрізь: і в першому ранковому промені ,і в мелодійному співі жайворонка,і в чарівній квіточці, яка усміхнулася нам. Це наші герої, охоронці,захисники рідної землі…

Вони безсмертні…

І серед них воїн АТО,герой Віктор Лущик - сильний і незламний.

Низький уклін тим батькам,які виховали сина-патріота. Він добре розумів, що

«у своїй хаті - своя правда, і сила, і воля»,«нашу думу, нашу пісню» ніколи не зітре з лиця землі ніякий ворог, бо ми понад усе цінуємо волю. Українці - народ незламний і героїчний!

У народі кажуть, що дитинство має береги, а юність – крила. І саме мрія стати військовим, захисником рідної землі понесла його на своїх широких крилах у майбутнє… Він став воїном-розвідником Національної гвардії України.

Війна… Травень 2014 рік…

Віктор довго не роздумує…«Якщо не я, то хто? Це моя рідна земля, я не можу бути байдужим,іду захищати свою Україну,сина, батьків». Бути таким героєм не просто… Військові будні - це підтримати побратима в бою, зупинити ворога ціною власного життя, це залишитися живим не лише тілом,а й душею.

Віктор – сильний духом,відважний і мужній патріот України. Воїни зупинили озвірілого ворога під Зеленопіллям Луганської області. Але куля ворожого снайпера смертельно поранила героя. Незважаючи на це,він ще встиг накрити своїм тілом товариша,якому і врятував життя.

11 липня 2014 року Віктор загинув.

Указом Президента України Лущика Віктора Федоровича (посмертно) нагороджено ордером «За мужність» III ступеня.

Висока ціна – ціна власного життя покладена героями на вівтар української незалежності. Кожна людина залишає після себе слід на Землі. Так і його життя – як зоря, як спалах,як мить – прекрасне, але коротке…

Пам’ять про героїв житиме доти, поки житиме народ.

Доки є небо синє,

Доки серця палають,

Доки пшеницю сіють –

Герої не вмирають!

Слава Україні!

****************************************************************************

Автор статті - класний керівник Віктора Лущика, вчитель української мови та літератури СЗШ №75 ім. Лесі Українки,
Мельник Ольга Миколаївна.